Позиції. Програма на рік, стислий варіант

Дозволяючи самому досвідові скеровувати нас на вірний шлях, так чи інак у певну мить ми опиняємося на перетині невідкладності та випадку. Відчуваю, що вже багатьом винен ці кілька абзаців, тож, попри неможливість зустрічі з декотрими колегами (вони військові й нині на нулі, тому заповіт сей — на мені), я поспішаю змалювати деякі пропозиції.  Отже, визнаю, у минулому році ми не мали чіткої програми, оскільки моя увага переважно була розосереджена в пошуках задовільних перекладацьких рішень у царині літературного й теоретичного письма, тобто рішень, що не вторували б загальним кон'юнктурним тенденціям і логіці інституційної поведінки, а натомість могли слугувати [альтернативним] депозитарієм для тих, на чиї непрості запитання сучасна академія і породжена ж нею низка інтелектуалів у відповідь уже давненько лукавить із наданням результатів через свої особливі причини. Наприклад, ідеологічна складова загальної ревізії за 19 століття, тобто періоду становлення першої на теренах Європи республіки, була зумовлена віднайденням у вітчизняному лоні фігури того ж Бланкі, фігури, повністю історично проігнорованої місцевими дослідниками унаслідок марленівського чи [пост]позитивістського вишколу, або, насамкінець, численних спроб зайняти у наведених парадигмах власне унікальне місце, схрещуючи з представниками свого виду шпаги на публічних диспутах щодо науковості тих чи інших ідеологічних моделей, при цьому, що в рази важливіше, аж ніяк не сперечаючись щодо ідеологічної природи самої науки.  Диспозиційна стерильність, що була привита українським академічним рупорам за останні пів століття з боку радянської імперії і сприйнята як унеможливлення політичної суб'єктності нерадянського ґатунку через брак понятійного гарту на випадок зміни партійного сюжету, навіть не так свідчить про наявні прогалини і похибки у досі панівних на катедрі методологіях, як узайве унаочнює відому константу, згідно з якою «яблуня родить тільки яблука», або «що посієш, те й пожнеш».  Позаяк кілька речей про випадок висловлено, тепер про невідкладність. Уже з преамбули не складно здогадатись, що наші цьогорічні задачі фокусуватимуться навколо аналізу особливостей формальної репрезентації об'єкта у деяких наперед заданих теоретичних моделях, котрі водночас і формують загальний образ сучасної науки та філософії, і принципово позбавляють доступу до причин власного утворення. Хай як наївність відверто не палала б місцями, а на тему цю вже стільки нажито вишуканих питань, що з-серед їхньої удаваної нескінченності давно варто провести ретельний відбір. Вишуканість цих питань, своєю чергою, незмінно полягає в: по-перше, неочевидному промовлянні запитувача зсередини буржуазної епістемології, а по-друге, в тому, що та сама епістемологія, у превентивній спробі розв'язати поставлені сучасністю питання щодо стану речей, як результат випрацьовує певний набір тверджень, парадигму, покликану внутрішньо забезпечувати між обопільно улаштованими термінами відмінність, а отже — і міцне термінологічне співвідношення.  Відомо, що для кожної структури існує властивий їй спосіб концептуалізації, і не секрет, що, навіть в епоху складно компонованого письма й такого розвинутого поняття як відмінність, ті чи інші мовці провідних установ воліють скоком-боком користати певну логіко-математичну підкладку як універсальну, упідлеглену гуманітарній науці, маючи на меті обставити процедуру формалізації так, ніби завдяки цьому методологічному векторові зрештою «буття приходить в існування»; та якби перед існуванням не постало дещо таке на перешкоді, що грозить вічним списанням відсотків. Чого тут, на перший погляд, бракує? Моя дещо передчасна відповідь: у самому етапі наведеної формалізації бракує кілька важливих тактів, зокрема ґрунтованих на аналізі емпірики та її значення. Що ж тоді від нас вимагає досвід? Питання це, як ви чудово розумієте, неможливо сприймати суто з перспективи особистого інтересу; напроти, предмет майбутнього розгляду означений радше інтересами суспільними — будь-яке поняття, довільна сукупність понять, має власну первинну реальність, котра з поодиноким людським досвідом не має нічого спільного. Згадавши матеріалістичний перифраз, згідно з яким «не буття приходить в існування, а існування приходить у буття», потрібно також сказати, що гарна теорія не полишає нагадувань про те, чому вона працює, безперервно унаочнюючи результати своєї роботи.  То що вимагає від нас досвід? На цьому етапі, не занадто рано й не занадто пізно, запланована низка розвідок у царину так званої буржуазної епістемології — не лише задля перевірки на операціональність цього набору положень в актуальних умовах; не лише задля науково зумовленої конкретизації таких важливих понять як співвідношення та відмінність, котрі мають безпосередній вплив на категорію пізнання через регулятивний аспект усередині різних суспільних інститутів; урешті, не лише задля унаочнення в такий спосіб запропонованої методологічної традиції у вигляді виявлення проблематики через ланцюг заперечень. Задача полягає — і це один із тактів, якого бракує — не так у встановленні певної системи усередині суспільних інститутів на підставі зіставлення з реальністю (це вже зроблено), як у процедурі відокремлення цих інститутів одне від одного, у виведенні умисно немислимого у сферу мислимого з погляду структурної причинності, що виникає унаслідок здобуття політичної суб'єктності через загострення суперечностей у класовій композиції щодо предмету суспільної користі, або ж, кажучи інакше, неминучої об'єктивації класових цілей, не в контексті реакційної долі держави як такої, але в контексті аналізу проблематики теоретичного вишколу, породженого буржуазною епістемологією, що досі панує на провідних катедрах, залишаючись імпліцитно упідлегленим колоніальному гнітові, навіть під час неприпустимого імперського вторгнення. Авжеж, коли йдеться про природу певного суспільного класу, належить шукати особливі слова. Який спільний корінь передбачає дещо грубе, на перший погляд, співвідношення буржуазних методологічних висновків й історичного колоніального впливу на ці висновки? — і там, і там політична суб'єктність унеможливлена. З одного боку, буржуазна епістемологія не відокремлює питання науки від питання ідеології, приховуючи тим самим причини власного виникнення, а з іншого — дослідники часів радянської імперії, плеяда котрих сталіністами явно не обмежувалася, практикувавши злиття науки й ідеології під егідою партії (категорія з об'єктивного), призвели до безпрецедентних геополітичних катастроф. Партноменклатурні риси, залишені радянською імперією нашим академіям на правах спадкової недуги, структурно спостерігаються у формальній репрезентації об'єкта в межах логічного позитивізму, адже щораз, на тлі кожного публічного висловлювання, також виникає питання щодо теоретичної диспозиції цього висловлювання, й які саме наслідки передбачає вона у тій сфері, де, як ми давно звикли вважати, вирішується людська доля.  Належить показати, що перед академією історично постала невтішна, але змушена виміна «пролетарської науки», цементованої партійним догматизмом, на користь англосаксонської моделі політекономії; кинути світло на принцип спадкування і зумовити закономірність такого спадкування. Між тим, це пряма відповідь на питання, чому наші найшляхетніші, прикормлені академією молоді дослідники, котрі штудіюють, наприклад, такого незручного мислителя як Ніцше, влаштовують лектури на його честь, однак не сміють підійти до одного з найрозробленіших ним понять — ресентименту, а рояться натомість у чергових тельбухах нігілізму, немов у навчальному посібнику по поведінці під час ринкових імітацій. Нам залишається додати, що якби укладач такого посібника був доброчесним, то він виділив би щонайменше сторінку для пояснення читачеві, що будь-які спроби витіснення ресентименту лише той самий ресентимент увиразнюють. Своєю чергою, зацікавленість «абсолютною першістю особистості» у нігілістичному сукні на противагу ресентиментові, неухильна й енергійна діалектика якого не обіцяє дослідникові простих випробувань, ця зацікавленість тільки підкреслює тезу про те, що буржуазній моделі політекономії властивий інтегрований технічний образ власних класових інтересів, котрий має на меті при цьому притлумити питання причин суспільних формацій.  Щедра рука не зубожіє на такі зразки, тож ми не маємо права відмовляти собі у їхньому розборі, тим паче, що між польовим, «вільним» від академії дослідником та постійним резидентом катедри різниця інституційна, адже, як вам відомо, щоби з академії вийти, спочатку треба в неї потрапити. Тим-то я пов'язую це, з одного боку, з суспільними інтересами, а з іншого — із невідкладністю щодо запропонованих розвідок.  На превелике щастя, тему цю не полишили осторонь і деякі полемічні мислителі останніх десятиліть, зверненням до яких ми не побоїмося себе скомпрометувати. Навспак, через роботу з конкретними джерелами наші прагнення й пущені у хід методи тільки прозорішатимуть. Матеріали зібрані та впорядковані, добирається задовільний колективний режим роботи у певних питаннях, на розгляді низка надихаючих, але ще неперекладених праць. Часовий ресурс тут як завжди — найважливіший, оскільки він вводить у діяльність стратегічний рівень; немов Сонце задарма витрачає всю свою енергію без зворотних прохань, так і людині, на мою думку, личить дарувати свій час на благо іншій людині — у цьому її безпосереднє могуття. Наостанок, декілька слів стосовно перекладацької лінії на цей рік: ще більше я замовчую нині, ніж кажу, а проте мушу все ж про деякі раніше згадані речі розповісти. Практика перекладу для мене становить цінність тільки як логіка прямої дії по реанімуванню потрібного Історії автора. У перекладі як медіумі, покликаному інтегрувати перекладачів у сповнені обіцянок процеси конкуренції, мене цікавить виключно блазнювання останніх: наскільки далеко воно здатне зайти і чим тут зумовлена теоретична рентабельність.  Отже, стосовно напрацювань. По-перше, протягом року періодично з`являтимуться українською твори Огюста Бланкі, задля опрацювання історичних закономірностей, виявлення визначальних розбіжностей із Марксом (особливо — зрілим) та аналізу ідеологічної боротьби в умовах імперського тиску. Тут на нас чекає багато цікавинок, і наступний екскурс по революціонерові назначений на другу половину січня. По-друге, Лакан, хто питав. Сподіваємось на відкритість та ввічливість правовласників, за моє жито мене й бито. Ça, c'est en soi croquignolet, le nature prosaïque de l'impératif conduit à des manuels bureaucratiques. Якщо хтось здатний зробити щось за менший час і з меншим зусиллям, аніж інший, то перший, найімовірніше, буде схильний робити це замість другого. Знову-таки, краще тримайте варіант неспростовності лаканового вчення у практичному вимірі: не потрібно прагнути заволодіти чарівливим об`єктом бажання, достатньо спровокувати ознаки тривоги у шанованих перекладацьких метрополій щодо його теоретичної долі, тоді як масштабування відстані стосовно бажаного об'єкта знову постає темою для суспільних обговорень. Потужний видавничий потенціал України ще не раз потішить вишуканими скарбами читача; велика вправність і неспішність наших перекладачів, сподіватимемося, забезпечить безпомилковість в ознайомленні зі спадщиною відомого психоаналітика. По-третє, один антиавторитарний захисник України, мій любий друг надав мені змістовний запит на переклад відомого наукового мемуару Прудона про власність. Без перебільшення палкий економіст і сміливий вчений, майбутній депутат Національних зборів, Прудон у цій книзі висуває низку оригінальних пропозицій щодо розуміння власності, наприклад, таких як (зі змісту): «власність неможлива, адже, споживаючи те, що вона отримує, вона це втрачає, заощаджуючи — зводить нанівець, а капіталізуючи — обертає проти виробництва», або «власність неможлива, оскільки при даному капіталі виробництво співвідносне з працею, але не співвідносне з власністю» тощо. Тож читачеві випаде нагода ознайомитися і, за потреби, витягти користь із його проникливих зауважень. Також я спробую надати коментарі сучасників Прудона щодо його концепцій, якщо у нашому полі таких виявиться замало. Мій уклін усім тим, хто невпинно кипить. Ви переконуєте інших в тому, що наполегливість сама собою є достатньою підставою для послідовного втілення найкращих ідей у життя.