За кордоном соромно, а тим паче добре
У сучасному мистецтві вічною залишається тема про так званий нерівний доступ до публічності, пуповиною ж цієї теми так само слугує питання «хто я?», питання ідентифікації. Художня діяльність, головною пружиною якої тенденційно виступає риторизація травми, чи ширше — політичний порядок денний, нині поширена повсюдно як ніколи. Художники та художниці вдаються до оригінальних рішень у спілкуванні з кураторами, до милих дитячому окові плакатних акварельок, швидкоруч накиданих дизайнерських беззмістовностей та стерилізації будь-яких стратегій, що виходять за рамки рентабельності у колах, де насамперед прийнято консолідуватися у питаннях політичного. Тобто не стільки чиясь «художня практика і всі принципи вообще не мають значення», скільки вони набувають змістовності, перебуваючи у конкретних умовах культурного виробництва. Саме тут твір проходить процедури легітимації і потрапляє на публіку (вихід на ринок певного суспільного класу, презентація певній спільноті), а людина стверджується...