коментар щодо культурництва українського, закордонного

Колеги, що нині дихають квірповітрям безпеки у віднях та берлінах, чекаємо у столиці ваші такі пронизливі «рефлексії» війни, малюночки під склом або може «кіно» якесь з коментарем на дистанції відеодзвінка, адже ми в наших галереях без вашого демократизму опіній все ніяк не впораємося. Адже кожний досвід важливий. Особисто я чекаю на рефлексію «важливості так званої "політичної позиції", а не національності росіян» при погодженні на групові виставки, чи то паблік токи з імперською гнидою. Не менш цікава логіка конфлікту зі своїми на ґрунті ксенофобії до росіян, може там якась деконструкція супер`еґо, або ж і щось більш вишукане і посучасніше, час біжить — методи змінюються. А ми прибережемо архіви і з радістю зайдем подивитися на ваше чергове багатоґранне сумління, якщо не буде обстрілів.

І, коли Ваша ласка, досить уже розповсюджувати формулювання зразку «мене обурює необхідність солідарності українського народу, коли держава не виконує свої зобов'язання»:

1) це надзвичайно описова фігура вашого ставлення до власного життя, авжеж, це про розуміння загальної відповідальності за себе та своїх (а чи не уникнення се, га?); теоретичний градус, закладений у подібне висловлювання, навіть самісінький тон прямо нівелює будь-яку змістовну дискусію щодо згуртування і зміцнення люду в громадках на принципах, випрацьованих вітчизною століттями. Нагадати як УНР століття тому втратила державний сувернітет через московську навалу, натомість все ж зберегла сувернітет культурний? Ви дорослі і самі все знаєте.

2) не забувайте, що ви наше головне репрезентантство в Європі та Америці. Ви — наше обличчя з-серед мирного населення, просто уявіть на мить наскільки згубливий для Вкраїни ваш одвертий опортунізм у салонних колах, співдія з рашистами в ім`я премії чи майданчика для слова, так звана надія і відкритість до іншого; за кожний ваш конкретний вчинок нам доводиться пояснювати розвідкам що тут наші люди на сході взагалі-то гинуть за волю, наші при зустрічі на позиціях з росіянами аж ніяк їм не тиснуть руки, як-то вам зручно робити у модних галереях на відкритті за келишком вина. Затямте назавжди: така слава не робить честі. Ми пречудово знаємо, що ви не голодуєте, аби йти на такі кроки. Проте якою ж потужною силою виявиться розуміння різниці між українською соціал-демократією і РСДРП наприкінці 19 ст.? Відповідь можна отримати також і тоді, коли питання не задаєш взагалі.

3) беріть вже себе в руки і розпочинайте діяти прямо й без сорома: як саме у наданих умовах ви можете допомогти Україні? Та хіба ваша політична позиція бодай колись ґрунтувалася на довірі до такого конструкту як держава, що ви раптом пускаєтеся у такий безсмак? Для чого? Навіть найтенденційніші погляди сучасності свідчать про кризу державних інституцій, щонайменше зображуючи їх як неспроможних у вирішенні низки громадських питань, а тут війна. Новина? Та ні ж. Чи що скажете, колегіє? Ми можемо залишити це без відповіді, ми все розуміємо і в кожного з нас добре серце, однак у вас є всі умови аби комфортно втілювати власні проекти та ідеї в мирних містах, вам буквально відкриті всі двері (ми всі знаємо на що ведеться ринок і бачимо вихід з того), без думок про вижиття й без чиркань [уламків] ракет по даху. Будь ласка, усвідомте сю неабияку перевагу для себе, своїх дітей і близьких, й тисніть усією вагою на стан ситуації до останнього. Бо потім просто не буде від імені кого користати тії блага, не буде цінності того прапора, під яким вас пускають зі своєю неочевидною діяльністю, минаючи вихідні критерії, просто не буде вас.

Київ, бомбосховище
18:07 1.VI.23

Популярні дописи з цього блогу

Луї Огюст Бланкі. Працювати, страждати і помирати (1850-52)

Позиції. Програма на рік, стислий варіант

Луї Огюст Бланкі. Про революцію, 1850