Жиль Дельоз, Фелікс Ґваттарі. Травня 68-го не відбулось, 1984

В історичних феноменах, таких як революція 1789 року, Комуна, революція 1917 року, завжди є частина події, що не зводиться до соціального детермінізму та низки причин. Історикам не подобається цей аспект: вони відновлюють причинність заднім числом. Але сама подія знаходиться у зриві або у розриві з причинністю: це біфуркація, відхилення від законів, нестійкий стан (état)[1], який відкриває нове поле можливостей. Пригожин казав про ці стани, коли навіть у фізиці невеликі відмінності поширюються замість того, щоб одне одного анулювати, і де суто незалежні явища (phénomènes) входять у резонанс та зв'язок. У цьому сенсі подія може викликати смуток, подія може бути репресована, відновлена, зраджена: вона не має нічого нездоланного. «Це застаріло», – кажуть ренегати. Але подія красива саме своєю стародавністю, її не можна здолати: це відкриття можливого. Вона відбувається всередині індивідів так само, як і в гущині суспільства.

І знов, історичні феномени, які ми згадували, супроводжувались детермінізмами або причинностями, хоча вони й були іншого характеру. Травень 68-го є радше порядком чистої події, вільної від будь-якої нормальної або нормативної причинності. Його історія — це «послідовність нестійкості та посилення флуктуацій». 1968 року вдосталь було заворушень, жестів, слів, нісенітниці, ілюзій, але важливо не це. Важливо те, що це феномен ясновидіння, немов суспільство раптово побачило те, що воно містило в собі нестерпне, а також можливість чогось іншого. Це колективний феномен у формі «Дайте мені можливого, інакше я задихнуся». Можливе не існує заздалегідь, воно створюється подією. Це питання життя. Подія створює нове існування, вона продукує нову суб’єктивність (нові відносини з тілом, часом, сексуальністю, навколишнім середовищем, культурою, роботою...).

Коли з’являються певні соціальні зміни, то недостатньо лише окреслювати наслідки або ефекти низки економічних та політичних причин. Необхідно, щоб суспільство було спроможне формувати відповідні до нової суб’єктивності колективні устрої таким чином, щоб воно хотіло змін. Це і є справжнє «перетворення»[2]. Американський New Deal[3], японський економічний бум були дуже різними прикладами суб’єктивного перетворення з усілякими неоднозначностями та навіть реакційними структурами, але також з часткою ініціативи і творчості, які заклали підвалини нової соціальної держави, здатної задовольнити вимоги події. У Франції, навпаки, після 68-го року влада й надалі жила з думкою, що «все якось само влаштується». І справді, все владналося, але в катастрофічних умовах. Травень 68-го не був результатом кризи або реакцією на кризу. Радше навпаки. Ця нинішня криза, цей глухий нинішньої кризи у Франції — все це прямий наслідок нездатності французького суспільства асимілювати травень 68-го. Французьке суспільство продемонструвало радикальну безпорадність у суб’єктивному перетворенні на колективному рівні, відповідно до вимог 68-го: отже, як воно могло здійснити економічні перетворення, зокрема так, як це розуміли «ліві»? Воно нічого не змогло запропонувати людям: ні у галузі школи, ні на ринку праці. Все нове було маргіналізованим або карикатурним. Сьогодні ми бачимо, як люди із Лонгві[4] вчепилися у свою сталь, виробники молочної продукції — у своїх корів тощо; а що ще вони будуть робити, якщо будь-який устрій (agencement) нового існування, нової колективної суб’єктивності був придушений заздалегідь реакцією проти 68-го, лівими майже так само, як і правими? Навіть вільні радіостанції. Можливе закривалося кожен раз.

Діти травня 68-го зустрічаються повсюдно, вони самі цього не знають, і кожна країна виробляє їх по-своєму. Їхньому становищу не позаздриш. Вони не юні керівники. Вони дивно байдужі та дуже добре обізнані. Вони припинили бути вимогливими й нарцисичними, але знають, що ніщо в сьогоденні не відповідає їхній суб’єктивності та енергійності. Вони навіть знають, що всі нинішні реформи йдуть проти них. Вони мають намір займатись своєю власною справою стільки, скільки можуть. Вони підтримують відкритість, дещо можливе. Їх поетизований портрет зробив Коппола у Ruble Fish[5]; актор Міккі Рурк пояснює: «Це персонаж, який втомлений, на зрізі. Він не такий як Hell`s Angel. Він має мозок, до того ж у нього здоровий глузд. Суміш вуличної культури та університету. І це така суміш, яка змусила його зʼїхати з глузду. Він нічого не бачить. Він знає, що для нього немає роботи, оскільки він розумніший, аніж будь-який хлопець, який готовий найняти його...»(Libération, 15 février 1984).

Це є правдою в усьому світі. Те, що інституціоналізовано в умовах безробіття, в умовах виходу на пенсію або у школу, є контрольованими «ситуаціями відмови» за аналогією з інвалідами. Єдині нинішні суб’єктивні перетворення на колективному рівні, це ті, що стосуються дикого американського капіталізму або ж мусульманського фундаменталізму, як в Ірані, афро-американських релігій, як у Бразилії: це протилежні фігури нового інтегрізму (слід додати європейський неопапізм). Європі нема чого запропонувати, і, здається, у Франції немає інших амбіцій, аніж взяти на себе ініціативу американізованої та занадто озброєної Європи, яка буде працювати над необхідними економічними перетвореннями зверху. Однак поле можливостей знаходиться в іншому місці: у напрямку Захід-Схід прийти до пацифізму, оскільки він пропонує зменшення конфліктів та надмірної озброєності, а також співучасті та розподілі між Сполученими Штатами та СРСР. Уздовж напрямку Північ-Південь, де виникає новий інтернаціоналізм, який ґрунтується вже не тільки на союзі з третім світом, але на феномені третього світу в самих багатих країнах (наприклад розвиток метрополій, деградація міських центрів, підйом європейського третього світу, як їх аналізує Поль Вірільйо). Існує лише творче рішення. Саме ці творчі перетворення допоможуть подолати нинішню кризу та взяти на озброєння узагальнений травень 68-го, біфуркацію або посилення флуктуації.

        *

Примітки

1. état також перекладається як держава.

2. reconversion — також переведення економіки країни після закінчення війни на виробництво цивільної продукції.

3. «Новий курс» президента Рузвельта. – прим. ред.

4. Комуна у Франції, що відома своєю керамікою та металургією.

5. Фільм кінорежисера Френсіса Форда Копполи, який вийшов у 1984 році, вважається «культовим».

Вперше стаття опублікована в Les nouvelles 3–9 травня, 1984.
Вперше переклад опублікований у Спільне з передмовою Дениса Пілаша, 2017.

переклав з французької Олексій Соляник

листопад, 2017