Занепад, знаний дитині з колиски
Маленька дитина, цілодобово одягнена в заношену піжамку, скрадливо зустрічає сусідів біля дверей у комунальний блок. Чутно, що поки хлопчикові не вдається належним чином опанувати ряд хитро вимовних літер, однак дещо інше з символічного поля він уже приручив: евакуаційні сходи на балконі, двері спільних сортирів, громіздкі пральні машини, порожнечі під кухонним столом та раковинами служать для нього місцями невикриття, адже саме тут він може тимчасово ховатися від дорослих, перебуваючи при цьому з ними в одному просторі. Дитя сі простори сакралізує, одтепер вважає їх своїми. Й усе ж таки йому подобається бути спійманим — подібні ситуації завжди супроводжуються лунким сміхом.
Сей поверх, як і всі інші поверхи подібних будівель, перевищує норми безпеки за кількістю предметів на квадратний метр. Безліч років побутові товари з червоними цінниками успішно виметалися з полиць магазинів і, через брак місця у власних кімнатах, згодом лихі люде розташовували товари стихійними нагромадженнями прямо в коридорах. Народись на років п'ятнадцять раніше, дитина ще могла б вільно розсікати сими коридорами взимку на триколісному велосипеді, але зараз, аби задовольнити свою забаганку, йому доводиться робити це у вузькому, як його власний лікоть, фойє гуртожитку. Втім, запалений життєвим мотлохом коридор постає для хлопчика хащами символів, ув які він щоразу стрибає, маючи при цьому одну сильну рису, властиву дітям його віку: так званий реалізм, що дозволяє бачити предмет таким, яким він є, не більше й не менше.
Його батько, єством мовлення якого є синтез вишуканих провінціалізмів і міцного жаргону, на пару зі зведеною в перелік побутових функцій матір'ю вчать своє чадо з пелюшок бути на сцені. Будь то ранкове вмивання, звільнення від фантика або дозвіл на задоволення фізіологічних потреб — необхідно на якийсь час полишити межі безпечної кімнати і постати в очах сусідів, що уособлюють собою комунальне тіло. В радянські часи комунальні будинки оманливо сяяли значенням майбутнього, а нині — навпаки, коли нібито як усім усе зрозуміло, гуртожитки сі сприймаються як символи монументального занепаду, значення минулого. І тільки пізніше стане відомо, чим виявиться сей занепад, знаний дитині з колиски: рушійною силою творчости або енергією провалу.
