З колекції сновидінь

Кілька брикетів несвідомих відправлень для тебе, зібраних на межі ницого марева й завершення десятиліття. В оті дні муза зоставалась знечуленою, самотність звивалася од колихання свічкою. Що таке сон і як впливає опис змісту сновидіння на сам зміст? Свідчення подані як прямими цитатами, так і переписуванням чиїхось снів зі згадок.

* * *

Анастасія-Любов

Розмова з батьком. Він розповідає про свого старого знайомого, з яким жив колись по сусідству. Каже, що вони випадково зустрілися і той розповів йому, що вивів формулу ліків від усіх так званих проблем з головою. І що працює він чи то комірником, то чи електриком у школі напроти нашого будинку, де ще моя мама вчилася. А сам він — невизнаний вчений і все життя таємно намагався синтезувати ці ліки, і врешті вийшло. Батько запропонував мені і матері піти до нього. Чомусь мене це зовсім не стурбувало. А от мама сказала, що в ту школу (уві сні вона її, до речі, не закінчила) вона повертатися не хоче. Ми намагалися її переконати, але я зрозуміла, що вона просто боїться, і вирішила сходити сама.

Виявилось, що в цій школі він не працює, а мешкає. І про це ніхто не знає. Живе він дуже бідно - в маленькій сірій комірчині, де все покрилось слоями пилюки, павутиння і бруду. Здалось, ніби він ніколи звідти не виходить. А як тоді із батьком зустрілись? Втім, питаннями засипати його я не стала.

Можливо, тому що дідусь цей мені відразу сподобався.

Він розповів мені, як діє таблетка: спочатку з'являються галюцинації, а потім сильна блювота, разом із якою зникають всі недуги. Галюцинації мене не налякали, але блювати зовсім не хотілось. Тому я дещо нервово посміялась і попрощалась з дідусем. Таблетку все ж взяла, про всяк випадок.

Потім поспішила в театр, де в той вечір грала в одній п'єсі і потрібно було провести останню репетицію.

Сцена застілля. Я сиджу на чільному місці столу, інші актори по периметру. 

Тут моє я ділиться на три частини: я-актриса - ні краплі не схожа на себе в житті, далі я-глядач, що дивиться виставу, і нарешті я-невидимий спостерігач, очі і вуха, які бачать все і всіх (і вище згаданих «я» в тому числі), і стежать, щоб ролі були зіграні. Це Я-Я.

Через кілька хвилин, Я-актриса, раптово втрачає розуміння всього, що відбувається навколо. Здається, вона проковтнула таблетку, але точно цього не пам'ятає. Дивиться на інших акторів, а у них лиця течуть, хліб на столі починає вібрувати, декорації навколо теж, викривлююються і звуки. Невидима Я знає точно, що таблетку проковтнула, а от актриса цього не розуміє. Вона продовжує грати, хоч гадає, що усі її розкусили. 

Далі все, що видно "у кадрі" - стілець, на якому сиділа я-актриса, і крихітного скунса, розміром з долоню. Він дивиться на мене, збігає зі стільчика, і зовсім зникає. Я-спостерігачка розумію, що прийшов час останнього етапу дії таблетки.

За столом активна дискусія. Один з акторів - хлопець з єхидним поглядом — раптом починає душити чоловіка, що сидів поруч. Він із легкістю душить його однією рукою, іншою продовжує трапезу і дивиться мені в очі, посміхаючись. Не мені-актрисі, і не мені-глядачеві, а «справжній» мені, яку взагалі ніхто не бачить. Це лякає.

Актриса встає з-за столу. Блює. Я прокидаюсь.

* * *

Софія

9.VII.20

Я нахожусь вечером в своей квартире-студии на периферии Киева, никого не жду в гости. Внезапно в квартиру заходят незнакомые девушки, не обращая на меня никакого внимания, они садятся на диван разговаривают, смеются. У меня это все вызывает справедливое негодование, но почему-то я не считаю, что могу что-либо сделать. Далее заходят две одногруппницы из академии — Л. и М.. Они занимают барную стойку напротив дивана. С Л. я очень дружна, радуюсь знакомым лицам. Высказываю Л. своё недовольство ситуацией, на что она отвечает, что я же могу велеть им уйти, это же моя квартира. Для меня это становится большим открытием. В это время М. чертит себе на барной стойке дороги амфетамина и выходит курить в коридор. В это время я выгоняю девиц, которые недовольно уходят. Это оказалась на удивление просто. 

Я только пытаюсь расслабиться, и тут заходят голые зрелые мужчины и женщины, тоже игнорируя мое присутствие. Я их отдаленно знаю — это соседи моих родителей. Они идут на кровать, ложатся спать. Я в недоумении. Заходит отец, я чувствую неловкость за дороги М., пытаюсь это как-то оправдать, зову М. Отцу на это наплевать. Я спрашиваю его, почему все эти голые люди спят на моем диване. На что он отвечает, что нынче крещение, и под моим окном находится лунка для купаний, и все эти люди собираются окунуться по пробуждении, а одежда лишь мешает. Мне все становится ясно.

* * *

Єсенія, школярка

7 років

Їй наснилася прогулянка з сім'єю харківським Парком Перемоги. Наприкінці парку розташований фонтан, побачивши який, дівчинка побігла. Але, як виявилося, фонтан не мочив людей: кожен, на кого потрапляють краплі, починав переливатися різними кольорами. І шкіра, й одяг були немов переливами веселки. Єсенія так захопилася цим явищем, що коли знову повернулася до сім'ї, вони, не залишивши їй, з'їли куплені круасани.

* * *

Анастасія, незнайомка

сон був розказаний вночі на вулиці, йдучи дорогою до товариша

23.XI.19

Вона довго гуляла зі своєю родиною містом, тримаючись з ними за руки. Під кінець прогулянки вони вирішили прокатитись у метро і зайшли на станцію Спортивна. На краю платформи освітлення плавно звужувалося до простору, де стоїть родина, а поїзд все не приїжджав. Якоїсь миті батько вирішив піти дізнатися в чому справа і залишив освітлюване місце: вони залишилися з матір'ю вдвох. Після чого мати теж вирішила поцікавитися де ж поїзд, і пішла кудись в інший бік. Світло звузилося до меж самої дівчини, і раптом її оточило безліч червоних очей, що мерехтять з темряви. Після вона прокинулася.

* * *

Сергій, редактор, журналіст та активіст

11:40 28.I.20

Приснился поезд. Красный такой, современный. Мы вскочили в него в последний момент в Скадовске чтобы проехать буквально одну станцию до соседнего села. Платить не собирались, ехать-то совсем недолго. Кто-то из пассажиров сказал, мол, а ведь среди нас точно есть контролер, прячется, гад. И правда, мимо нас проходит типичный такой немецкий контролер и я понимаю, что еще чуть-чуть, и мы попадем на кучу евро. Мы встаем и отходим к последним дверям вагона в надежде, что выйдем раньше, чем он до нас там доберется, но возле дверей уже тусуется человек 5 Bundespolizist (сотрудник федеральной полиции). От осознания безысходности ситуации я просыпаюсь.

* * *

Женя, першачок

6 років

12.X.19

Уві сні він прокидається. Але прокидається не в себе, тобто не там де спати лягав, а в якомусь просторому багатокімнатному будинку, в якому є горище і укриття. Ніч. Гуляючи по дому, Женя роздивляється меблі та різні предмети, раптом він зустрічає якусь бабусю, в руках якої столовий ніж. Ця жінка висока та усміхнена. Вона повільно підступає до дитини, а дитина в цей момент намагається від неї обережно вислизнути, втекти. Але як тільки він зникає з її поля зору, біжить в іншу кімнату або десь зачинившись — як вона з'являється на тій же дистанції від нього знову з якогось несподіваного боку, й застає його зненацька. Усе ближче і ближче бабуся підходить та з усмішкою каже: я тебе бачу. Сон сниться кілька днів до ряду.

* * *

Яна

Yana, [27.11.19 16:01]

С радостью расскажу о своих снах. Последние лет 7 у меня свой мир во снах. В какой-то момент я стала осознавать, что нахожусь во сне и научилась менять кое-что. Система такая: мне начинает что-то сниться, с сюжетом, локациями, персонажами, и через короткий промежуток времени я понимаю, что нахожусь во сне. Если сюжет мне нравится, то я продолжаю смотреть, если нет, то, в зависимости от локации, ухожу в свой город. Например, если я в городе, то ухожу на соседнюю улицу и попадаю к себе, если в лесу, то ухожу подальше, сворачиваю куда-то и тоже оказываюсь в моей локации, которую я создала из кусочков других снов.  По началу было сложно строить, но по чуть-чуть научилась. Я могла гулять в каком-то месте, затем представляла другую локацию, заходила например в дом, выходила из него с другой стороны и оказывалась там. Когда я сделала город с разными сезонами, днём и ночью на отдельных улицах, набережную у моря, лес добавила, стало удобнее возвращаться. Я даже сделала место, в которое я могу вернуться, если буду в воздухе. Это похоже на левитирующий маяк, сойти с него можно по бетонным плитам, которые тоже парят в воздухе, они скреплены цепями между собой. А пару лет назад я научилась добавлять персонажей, это было потрясающе. Проснувшись я была в шоке, потому что ладно локации, но теперь я могла управлять людьми. Каким же было моё удивление, когда я рассказала об этом моей тёте и она стала расспрашивать, как я это делаю и что там происходит. Я-то думала, что все так умеют в той или иной степени, ведь я тоже не сразу научилась

Yana, [27.11.19 16:04]

Но опять же, я не могу уйти только со своего кошмара. Поскольку локации в начале разные я пытаюсь это сделать, а когда не получается я понимаю, где нахожусь и что меня ждёт. Накатывает сильная паника и страх

Yana, [27.11.19 16:05]

А ещё когда у меня срывы я тоже не могу менять. В такие периоды мне снятся только кошмары, в которых я почти никогда не понимаю, что это сон. И в 9 из 10 меня пытают и я умираю каким-то образом

* * *

Роман

17.VIII.17

Вся семья ведёт себя со мной подозрительно радушно, проводы, везут меня через город, который выглядит как картинки Майами, но дома советские, старые. На полпути поездки я начинаю знать, что везут меня на смерть. В стране происходит что-то, не помню точно, но молодых ребят берут на вооружение, превращая их в безмолвных убийц. Так что часто встречается практика убийства своего сына, чтоб не отдавать в страшное рабство стране. Следующие кадры: речка или какой-то водоем, хлипкая на прутьях металлических обзорная вышка, уж слишком высокая и стоит на глубине воды по пояс. Поднимаюсь на вышку, мать говорит прыгать в воду, что там камни в воде и ты умрёшь. Начинаю бояться, хочу жить, говорю, что лучше на страну свою, даже, если за семьей своей пришлют, перестрелять пришлют, лучше так, чем умереть, слишком страшно стало. Тетя говорит прыгать, что пора, что кузену тоже придётся когда-то. Я отказываюсь. Мать сводит рычаг и вышка опрокидывается, удаётся прыгнуть в противоположную сторону, мягко войти. Рядом с мамой оказываюсь, она не даёт вынырнуть и топит меня, как щенка, бьет, топит. Все происходит от первого лица и слишком реалистично, чувствую вкус воды, как трясется мозг и глаза двоятся от ударов. Я отбиваюсь и начинаю отплывать под водой. Она с камнем в руке, бьет в голову. Брызги, шума много, она плачет и кричит, что так будет мне лучше, я уже теряюсь слишком, оказался под градом ударов камнем. Она начинает меня топить, я еще стараюсь отбиться. Мы вместе под водой, я смотрю ей в глаза и понимаю, что она не остановится.