Працювати, страждати і помирати 1 за нових панів — ось обов’язок, покладений на плебеїв картеччю, каторгою і гільйотиною. Скільки ж нахабства і невдячності здіймають пригноблених; вони розпочинають боротьбу з цією зухвалою аристократією вискочок. І з 1789 року боротьба триває невблаганно, вічно незмінна, хоч і завжди нова. Той, хто читає історію нашої першої Революції, читає історію сьогодення. Події можуть відрізнятися; тло залишається тим самим. Інтереси, пристрасті, мова, перипетії, все виглядає однаково. Тогочасні люди сьогодні повертаються до життя. Наші так звані монтаньяри — це карикатура, погана копія Жиронди. Як і жирондисти, монтаньяри проголошують себе демократами, республіканцями, революціонерами, ким завгодно. Як і перші, вони повторюють «Свобода! Рівність! Братерство!», носять кокарду та інші народні емблеми, вигукують народні кличі. Це не що інше, як брехня і лукавство, щоби ввести в оману очолювані фразами і гримасами довірливі натовпи! То що таке Революція? Народне ...
Дозволяючи самому досвідові скеровувати нас на вірний шлях, так чи інак у певну мить ми опиняємося на перетині невідкладності та випадку. Відчуваю, що вже багатьом винен ці кілька абзаців, тож, попри неможливість зустрічі з декотрими колегами (вони військові й нині на нулі, тому заповіт сей — на мені), я поспішаю змалювати деякі пропозиції. Отже, визнаю, у минулому році ми не мали чіткої програми, оскільки моя увага переважно була розосереджена в пошуках задовільних перекладацьких рішень у царині літературного й теоретичного письма, тобто рішень, що не вторували б загальним кон'юнктурним тенденціям і логіці інституційної поведінки, а натомість могли слугувати [альтернативним] депозитарієм для тих, на чиї непрості запитання сучасна академія і породжена ж нею низка інтелектуалів у відповідь уже давненько лукавить із наданням результатів через свої особливі причини. Наприклад, ідеологічна складова загальної ревізії за 19 століття, тобто періоду становлення першої на теренах Європи ...
Революція визначає у суспільному тілі миттєву роботу реорганізації, подібну до бурхливих поєднань елементів розчиненого тіла, котрі мають тенденцію перекомпонуватися в нову форму. Ця робота не може бути розпочата, допоки подих життя ще пожвавлює стару агрегацію. Тим-то ідеї відновлення суспільства ніколи не набудуть форми, допоки катаклізм не вразить смертю старе й немічне суспільство, не змилується над полоненими елементами, чиє спонтанне та стрімке бродіння мусить зорганізувати новий світ. Усі сили думки, усі напруження розуму неспроможні передбачити це творче явище, яке може спалахнути у будь-яку мить. Можна підготувати колиску, але не втілити у життя довгоочікуване буття. Доктрини, [котрі слугуватимуть] основою майбутнього суспільства, до моменту смерті та [подальшого] відродження залишаються у стані невиразних прагнень, віддалених і туманних проблисків. Немов нерішучий, ширяючий силует на виднокраї, контури якого зусиллям людського життя неможливо ані спинити, ані охопи...