Змовницький порох
От як є задача оповідання про абищо, то у хронологічній послідовності завжди відчувалося хибне підґрунтя. Плекаючи епізодичну звітність події чи то лиха, ритор робить непрозорими стики у мовленні — діри в орнаментальній тканині Хроноса — що стають повістю окремою та самостійною. Чи довго ще томитиме желатинова сновида журботи, Traum людського об'єднання? Нумо ж і тобі сюди; на площах уже зі століття як немає людей, що обгладжують на світанку кінські трупи, розчинилися і налиті черню хмари, зарубцьований ниткою обрій, що поєднує згустки дерев'яних хороводоводів з байдужим небом. Вивітрилося і марення розуму од пригорщі змовницького пороху, чеканням на свій час у кишені жорсткого кожуха. А чи був сей порох? Чи се отрута така, і глухий бур'ян уявлень фонить заміною предмету на одну із його властивостей?
Згодом глибокою непритомністю себе вражають молоді й не дуже люди — легка хисткість, зміст якої складається з вуличної культури та передової університетської моди. Кабінетна клітка з якимось худим письменницьким столом або, що кумедніше, мольбертом точно мов пологовий будинок для авторських потуг, але подивись — о, безхмарне дитинство — на вихор листя, що листопадово здіймається в напівовалі вікна! І до чогось стрункість дерев сьогодні виснажливо інакша. Алеї ті листопадові все осипаються, нагадують беззубі роти першачків. Піші прогулянки під ранок пахнуть легким могильним вітром, який згадується раптово і мимоволі, колко і густо: кілометрами безсонних днів. «Але не існує світу дорослих – існує світ мертвих». Приміські електрички розвозять по місцях призначення букети завчених промов, наповнених незв'язними для зовнішнього спостерігача різнобарвними фактами з приміток із партійних підручників, котрі містять вимогливо-дисциплінарний тон. Як же просто довести мовлення до абсурду, рикошетуючи ним о межі звичних категорем. Тільки-но чарівність традиції полягає у тім, що вона могла б бути іншою, годі на слові простому, адже в сухому лишку після кожного заходу — презентацій журналів-одноденок та виступів на злободенні теми, після спонтанних сходок та відвідувань мітингів, протестів на захист прав, гуртків за інтересами та читацьких груп актуальної літератури, політичних зборів та богемних салонів з їхньою авангардною свідомістю, зустрічей поетів-прекаріїв та терапевтичних тренінгів для скошених сімейними стосунками феміністок — міцним контуром на столі стигне коньяк. Змовницький порох у кишеньках численних картелів змінюється на інший насип, і змінюється все навколо: ах, квітне темпораль мереживом та в'юнкістю, квітне й палає водночас у заломленні форм. І розкочується в колективному роздумі стилістично-вивірена риторика про те, як <...> кільканадцять років тому стягали ідейне сонце всупереч кризі рухів, як двері історії під тиском прогресивного культурного поголосу були нещадно зірвані з петель своїх й усе вилилося в плюральний хаос, що його доводиться розгрібати і досі, у такі воєнні дні життя, й неабияк важливо пам'ятати країноньку рідну, хоч і наділену легкою косоокістю, пам'ятати на західний manière.
Чи завжди так було? Се антиуособлення, перевірка міцності ланок у ланцюзі; щетиниться рихле тіло епосу, побоюючись відблиску однокрилого леза; «Приклади вживання слів у літературі». Кожен епізод є вмістищем ряду епізодів, розкладання на правах монтажу замість примноження. Мімікрія досвіду в тканину ситуації й є тактикою існування — зонд, зірваний у вивороті пам'яті, і пильний погляд лікаря, що передбачає як наступні стадії змертвіння так і потенційні осередки ураження.
