Луї Огюст Бланкі. Щодо червоного прапора, 1848


Ми вже не в 93-му!1 Ми в 1848 році! Триколірний прапор не є прапором Республіки; це — прапор Луї-Філіпа та монархії. Саме під проводом триколірного прапора відбувалися масові різанини на вулиці Транснонен2 у передмісті Вез і в Сент-Етьєні. Зо двадцять разів він був обагрений кров`ю робітників.

Нарід підіймав червоні кольори на барикадах 48-го, як і на червневих барикадах 1832, на квітневих 1834, як і в травні 1839 року. Вони освячені двічі: поразкою і перемогою. Віднині вони належать народові. Ще вчора вони уславлено майоріли на фасадах наших будівель. Сьогодні ж реакція ганебно обертає їх у багновище й наважується заплямовувати своїми наклепами.

Подейкують, що цей прапор скривавлено. Червоний він лише від крові мучеників, які зробили його стягом Республіки. Його падіння — це наруга над народом, осквернення його загиблих. Прапор муніципальної варти залишить їхні могили у тіні.

Реакція вже лютує. Вона впізнавана по її насиллю. Мужчини з роялістської фракції блукають вулицями, ображають громадян і погрожують їм, зриваючи червоні кольори з їхніх петлиць. Робітники, це ваш прапор приспадає! Слухайте ж уважно! Республіка не забариться за ним.


26 лютого, 1848




примітки від перекладача


24 лютого 1848 року, після восьмирічного ув'язнення, Бланкі повертається до Парижу (його довічне ув'язнення було скасовано внаслідок зречення Луї-Філіпа). У столиці він одразу стає головним речником позицій крайнього лівого революційного спектру. Вже через день Бланкі захищає червоний стяг, пов'язаний із традицією політичної боротьби, на противагу успадкованому Липневою монархією 1830-48 років триколору.

1 — йдеться про 1793-ий, зеніт Французької революції 1789-1799 років.

2 — жорстокі різанини у Парижі відбулися з 13 на 14 квітня, в період масових заворушень. Останні барикади навколо вулиці Транснонен були взяті штурмом, багато місцевих жителів вирізані з вражаючою жорстокістю, а деякі діти і люди похилого віку вбиті багнетами прямо в ліжках. Тоді загинуло сотні повстанців. Судові процеси проти тисяч інших тривали протягом наступних вісімнадцяти місяців.


переклав з французької Олексій Соляник

Популярні дописи з цього блогу

Позиції. Програма на рік, стислий варіант

Дозволяючи самому досвідові скеровувати нас на вірний шлях, так чи інак у певну мить ми опиняємося на перетині невідкладності та випадку. Відчуваю, що вже багатьом винен ці кілька абзаців, тож, попри неможливість зустрічі з декотрими колегами (вони військові й нині на нулі, тому заповіт сей — на мені), я поспішаю змалювати деякі пропозиції.  Отже, визнаю, у минулому році ми не мали чіткої програми, оскільки моя увага переважно була розосереджена в пошуках задовільних перекладацьких рішень у царині літературного й теоретичного письма, тобто рішень, що не вторували б загальним кон'юнктурним тенденціям і логіці інституційної поведінки, а натомість могли слугувати [альтернативним] депозитарієм для тих, на чиї непрості запитання сучасна академія і породжена ж нею низка інтелектуалів у відповідь уже давненько лукавить із наданням результатів через свої особливі причини. Наприклад, ідеологічна складова загальної ревізії за 19 століття, тобто періоду становлення першої на теренах Європи
читати далі

Луї Огюст Бланкі. Про революцію, 1850

Зображення
Революція визначає у суспільному тілі миттєву роботу реорганізації, подібну до бурхливих поєднань елементів розчиненого тіла, котрі мають тенденцію перекомпонуватися в нову форму. Ця робота не може бути розпочата, допоки подих життя ще пожвавлює стару агрегацію. Тим-то ідеї відновлення суспільства ніколи не набудуть форми, допоки катаклізм не вразить смертю старе й немічне суспільство, не змилується над полоненими елементами, чиє спонтанне та стрімке бродіння мусить зорганізувати новий світ.  Усі сили думки, усі напруження розуму неспроможні передбачити це творче явище, яке може спалахнути у будь-яку мить. Можна підготувати колиску, але не втілити у життя довгоочікуване буття.  Доктрини, [котрі слугуватимуть] основою майбутнього суспільства, до моменту смерті та [подальшого] відродження залишаються у стані невиразних прагнень, віддалених і туманних проблисків. Немов нерішучий, ширяючий силует на виднокраї, контури якого зусиллям людського життя неможливо ані спинити, ані охопити.  У пе
читати далі

Луї Огюст Бланкі. Працювати, страждати і помирати (1850-52)

Зображення
Працювати, страждати і помирати 1 за нових панів — ось обов’язок, покладений на плебеїв картеччю, каторгою і гільйотиною. Скільки ж нахабства і невдячності здіймають пригноблених; вони розпочинають боротьбу з цією зухвалою аристократією вискочок. І з 1789 року боротьба триває невблаганно, вічно незмінна, хоч і завжди нова. Той, хто читає історію нашої першої Революції, читає історію сьогодення. Події можуть відрізнятися; тло залишається тим самим. Інтереси, пристрасті, мова, перипетії, все виглядає однаково. Тогочасні люди сьогодні повертаються до життя. Наші так звані монтаньяри — це карикатура, ​​погана копія Жиронди. Як і жирондисти, монтаньяри проголошують себе демократами, республіканцями, революціонерами, ким завгодно. Як і перші, вони повторюють «Свобода! Рівність! Братерство!», носять кокарду та інші народні емблеми, вигукують народні кличі. Це не що інше, як брехня і лукавство, щоби ввести в оману очолювані фразами і гримасами довірливі натовпи! То що таке Революція? Народне
читати далі