Володимир Бурич. Тексти. Книга друга, 1995
Володимир Бурич (1932-1994). Радянський поет, літературознавець, перекладач. Теоретик та пропагандист верлібру, «шестидесятник». На цій сторінці подано повний переклад другої книги автора, яким я займався упродовж зими 2017-18. Прижиттєво друком вийшла одна книжка його поезій, удетеронів та прози під назвою «Тексти», 1989 рік. Наступна збірка «Тексти. Книга друга» вийшла у 1995-му посмертно, була упорядкована його дружиною Музою Павловою.
Українською публікується вперше. Роздільником безіменних текстів традиційно слугує тризірочка; іменовані вірші означені напівжирною гарнітурою, містять назву великими літерами.
Також висловлюю прихильність до Анастасії-Любові Панькевич, яка допомагала мені у ті довгі місяці з цими перекладами, щиро занурюючись зі мною в особливості відмінностей мовленнєвих систем. Переклади, так би мовити, залишаються не авторизовані – основна частина виконана мною, вагома частина була зроблена Анастасією-Любов'ю. Співвідношення докладання зусиль вивести неможливо, однак нині у тому і немає потреби: усі тексти були належним чином збережені і наново вичитані перед публікацією.
***
і ще одне покоління
пройшло
повз трибуну
молодості
виспівуючи
розмахуючи квітами
за рогом
на вантажні автомобілі
акуратно складаючи транспаранти
волосся
зуби
у проектованому провулку
отримуючи маски
для
нічного карнавалу
***
Коли я уявляю собі
що я на вершині будмайданчику
що звуть "родом"
що піді мною безкінечність поверхів поколінь
у мене починається запаморочення
бо я знаю — будь-яка моя необачність
принесе катастрофу
я — єдине задля чого вони жили
у моїй владі
зробити боротьбу їх безглуздою
***
Я ламаю традиції
з повагою
з якою не посилають старих
на бігові доріжки
***
Ось усесвіт
витесаний по моїй мірці
по п'ятьох моїх недосконалих чуттях
***
Сину мій
ти лише випадковість
на шляху моїх пошуків щастя
***
Усе наше бунтарство
це прихована форма покою
ми брешемо
ми жадаємо
щоби цвях було вбито
куля скотилась
крапля впала
***
Відріжуть язик —
буду ним як пензлем
писати свої думки на паркані
***
Я арештант
з наручниками словників
усе життя шукаю в них
чарівне слово
що
вивільнить мій дух
***
Що може заспокоїти героя
на все життя приголомшеного своїм вчинком?
***
Пильно
мов лампочка у вбиральні
дивиться здоровий глузд
він один розуміє
для чого
цей гачок
***
Треба
догодувати своє тіло
це чудо пересування
***
Після війни
осиротілі люди
вступають у нові родинні зв'язки
зростаються судини
розтерзаного тіла
Вітчизни
***
Сніг пішов
начебто потрусили
цвітучу яблоню в небеснім саду
***
Я лахмітник
я збираю продукти розпаду
вони гуманні й невинні
голки вже не вколять
колесо не розчавить
Я річковик
ставлю тимчасові піраміди із дощок
в пам'ять про мілини
Граблі
ну звісно потрібні би граблі
зібрати
опале волосся сонця
***
Юність забувається
як ампутована нога
поступово
***
Вночі
авто
мов електропила
розрізає село на дві частини
підвал наповнений шепотінням закоханих
що сидять біля ріки
Трикутний вереск півня
Хтось пробивається назустріч мені
із глибини мене
***
Не купуйте мені черевики
Ви знищите трагедію
***
Медалі зберігають у коробках для ґудзиків
***
Ніч нагодувала
одним крайцем місяця
усіх закоханих
***
Діти
ставляться до слова
як до речі —
тицяють у них пальцем
***
У двох соснах бачу ліс
можу уявити його палаючим
вирубленим
запорошеним снігом
Поле —
то площа ділянки поверхні кулі
то площа диска існуючого окремо
Я увесь у павутині
невиміряних відстаней
***
О яка ж мала паляниця моєї поживи щоб усіх нагодувати
***
Яке прекрасне життя
за межами мого єства
прохолодне за межами мого спекотного тіла
воно пахне грушами
і рожевіє
на склі приміських потягів
воно попахує цигаркою в енергійних устах
за межами мого єства
***
Людина —
місце любовної зустрічі
повітря й землі
***
і цей небритий старий із ножем
що відводить до стайні козеня
і ці недопалки що звисають
зі стелі вокзального туалету мов кажани
і спинки залізних ліжок що загороджують картопляне поле
і айстри що ростуть на клумбі з автомобільної покришки
і скелет жаби застряглої в розтрубі лійки
і нестямні крики купальщиць що вбігають у нічну воду
і журлива ринда яка щогодини проводжає минаючий час
Не бійся
це твоя батьківщина
1992 вересень
***
Я у міській психіатричній лікарні
Приходьте до мене зі своїми страхами
маніями
сновидіннями
музичними галюцинаціями
я розкажу вам про хімізацію народного господарства
***
Життя — це вільний від смерті час
***
Я схожий
на стару вербу
із відрізаним віттям бажань
***
Професії розбещують —
машиністка витирає боти чистим папером
мельник ходить у борошні по коліно
редактор не сміється зі Швейка
не плаче над Бідною Лізою
***
Наступного ранку
коли людство глянуло
із вікна п'ятиповерхової будівлі педагогічної літератури
на бруківку
його там вже не виявилось
Він був розіп'ятий на хрестовині
оптичного прицілу
Здавалось Америкою править Том Сойєр
Неврожай картоплі 1785 року в ірландському селі
дав Америці
тридцять п'ятого Президента
***
Юнак каже:
сонце що сходить — сонце Аустерліца
сніг що падає — сніг Кіліманджаро
морський прибій — хвилі що несуть каравелу Колумба
старий каже:
сонце що сходить — сонце мого дитинства
сніг що падає — сніг мого дитинства
морський прибій — хвилі мого дитинства
***
У день коли мені виповнилось чотири роки
був убитий Федеріко Гарсія Лорка
Чотири
Quatro
Я пам'ятаю свою коричневу панамку із
синім окантуванням
***
Ви ж талановита особистість!
сказала мені наша росічка у п'ятому класі
у сорок п'ятому році
у напівзруйнованій школі
з вікнами закладеними цеглою
у сірому фетровому капелюшку
із протертою лисячою горжеткою
ставлячи мені чергову двійку
і вирізьблюючи із мене
Божу іскру
***
Щастя писати вірші
не розуміючи
що ти автор
***
Я пірнаю
в темний тунель рядка і опиняюсь
у сліпучо-білому полі
де
серед паличок і пташок
випасаються жирафи
знаків питання
***
Ведмедиця снігу
лежала на даху
стікаючи
десятком сосків-бурульок
***
Бігли —
від весняного гніту
де криниця трави
де зелень повітря
ніжно фарбує горло —
до зрілості літа
***
Зрізати квіти — одне із доступних нам убивств
***
Колір моїх очей
і форма носа
залежали
від товщини стін Тульського кремля
і глибини Оки
Татарське насіння
азіатських трав
розсипане по її берегах
***
Минають роки
і молодіють
лиця на фотографіях
***
Бувають миті
коли груди охоплює таке торжество
і раптом стає так зручно
жити у своїм тілі
ФАКТИ ДО БІОГРАФІЇ
У раннім дитинстві мене викрали цигани
на м'ясо
У сім років
запропонував до дерев'яних щитів приладнати кишені
аби носити у них каміння
і військо сусідньої вулиці
було розгромлено
В одинадцять років
переховуючись від мертвого часу в окопі
на березі водойми
був уражений
вперше побачивши жіноче тіло
Про решту вам стане відомо
з вихідних даних
моєї невиданої книги
***
Пораниш руку
притулиш вколиш
здається от-от вона щось скаже
голосом мами:
Володю як так можна
не плач
Бути старим не боляче
***
Мені хочеться сісти на порозі міста
у променях заходу сонця
схожих на снопи світла із кінокамери
у пом'ятих штанях
вигорілій сорочці
сісти
і лагодити іграшковий паровозик
***
Перерізав горло лезом паркану
згасаючим поглядом
покотився кам'яними стежками раю
Жодного плювального рефлексу
жодного фонтанчика слини із багряної гортані кита
лишень привиди кольороформи
лишень молекула аромату
величиною з рожеву венеру
влітає у волохату печеру мого носа
***
Денна тиша
натирається на тертці
крил коника-стрибунця
На чорних грядках моря
ростуть печериці пароплавів
***
Скляний блиск в очах
А як склу блищати?
***
Біломармурові лабіринти раю
***
Скоро писати останній твір:
"Як ти провів своє життя?"
***
Якби серце твоє було зовні
окремо
Десь біля ключиці
я б його цілував
милувався б ним
гладив
Невидиме
обростає легендою судин
***
Я
спокійний і тверезий
як анатомічний атлас
що стоїть поруч з історією філософських вчень
прийшовши до висновку
що бути сильним настільки ж пошло як і бути слабким
що бути багатим настільки ж пошло як і бути бідним
що бути хоробрим настільки ж пошло як і бути боягузом
що бути щасливим настільки ж пошло як і бути нещасним
що прикладати до чого-небудь руки
настільки ж пошло як і тримати їх у кишенях
прошу вас
вважайте що мене не існувало
***
Біля ста людей знають мене на тому світі
Ну й нудна ж буде у них тема для розмов
***
І от уже пішов
покотився
локомотив любові
І от уже
один
пустий кораблик
пливе на п'ятиповерховій хвилі
Для самогубства потрібна слава
Решта
мовчання його імені
Восьмигранне ехо
пам'ятника
***
Листи
паперові квіти
на могилі кохання
***
Поет пробив шкаралупу незрячості
і в отворі
з'явились його допитливі очі
що приймають за черв'яка
шнурівку від черевика
***
Я заліз не на те дерево
***
Не бійтеся майбутнього
його не буде
***
Відлітаючи
плиска мене спитала
— І тобі не набридло
сорок років дивитись на той берег?
(блакитне — чорне — жовте — синє
блакитне — зелене — жовте — синє
біле — чорне — жовто-чорне
синє — біле — біле — біле
блакитне — чорне — жовте — синє)
— Там моя колиска
Там мої могили
***
Дерево
мені нічого від тебе тепер не треба
дім мій зроблений зі скелету земного
Наші взаємостосунки
стали чистими
Вперше
ти не тремтиш при моїй появі
Пробач
за довгі роки геноциду
Протягни мені гілку
***
Я - сенс життя
безлічі передуючих поколінь.
***
Вивчають
Велику Битву
відрізок Історії
люди
здолали його мов кроти-землекопи
залишивши після себе
піраміди свіжого ґрунту
вхопились
за кельми
логарифмічні лінійки
бублики автомобілів
Віддихались
Від'їлись
Для них це було просто кепською історією
з якої потрібно було викарабкатись
чого б це не коштувало
А тепер
вивчають
Велику Битву
відрізок Історії
приховані рушійні сили
Все це було не з ними
***
У біографії моїх дідів
не можу нічого ні додати ні відняти:
дворянин — селянин
учитель-мельник
***
Російське поле —
двітисячорічний пиріг
наших праць
усмішок
і ридань
***
Щастя —
плач нічного горщика у дитячій
HOMO STATISTICUS
У будинку побудованому зі спресованих відходів
набивши живіт третьосортною їжею
етажерки третьосортною літературою
сидить HOMO STATISTICUS
і терпляче дивиться в телевізор
Він чекає вже тисячоліття
Йому обіцяли
репортаж з Антареса і Бетельгейзе
***
Покажи
зоосад своїх зошитів
де цифри у клітках
слів за ґратами
***
У кущах когось голосно цілував птах
***
На перехресті
часу і простору
стою
торгую
днями свого життя
підходьте
купуйте
ось цей свіжий
із червоними боками світання
їх зірвали
руки коханої
Дивлюся на них
плачу
обливаю слізьми
білою кров'ю спогадів
***
Що може подумати ромашка
побачивши твої зуби
пісок —
побачивши в темряві туфель
опеньки пальців?
***
Сонце — єдиний зміст літа
І зелень — його досконала форма
***
Корови цілують землю
Коні цілують ріку
***
Йдучи назавжди
я звісно можу уявити фінансовий звіт
скласти у стовпчик всі суми
виплачені мені
за всі мої сни
***
Я здаюся собі будинком
вікнами спрямованими всередину
***
...п'ять облич
п'ять місяців
над п'ятьма фаянсовими ставками
***
Те про що знаю лише я
й те про що мене ніхто не запитає
***
Вірші мої
ви мені моє тепло надіслали
загинувши на газетній шпальті
СОКОЛОВА ПУСТИНЬ
Цікаво
які там танці танцювалися
кадриль?
козачок?
полька?
що пили?
сливовицю водку горілку?
що співали?
З розчуленням дивиться
блочне село
на морквяний ніс
снігової баби
***
Страта — цілодобовий спів солов'їв
СНОБІЗМ
Генріх Форд-молодший пересувається за допомогою фаетона
Крістіан Діор ходить в старомодному костюмі
Космонавт Андріян Ніколаєв любить кататися на велосипеді
Це втомлена до знемоги
свідомість піонерів
падає
в зручні крісла звичних уявлень
і не треба
до всього приклеювати
ярлики снобізму
***
А день
як спалах магнію
і знову ніч
***
Старіємо
я
моя кепка
міст через річку
Старіння каменю — еталон старіння
Старіння — ось що нас єднає
Ми в єдиному потоці старіння
Моє старіння адекватне
старінню десяти кішок
чотирьох собак
я не побачу старості
цього галченя
НІМЕЧЧИНА
Дороги —
вальс зі скиртами
акаціями
будинками в червоних хустинках
Узбіччям
біжать черешні
зі стовбурами
вузлуватими як ноги старих селянок
БЕРЛІН
Я приїхав сюди
щоб дізнатися що вже старий
що дуби бувають пірамідальними
що берези бувають плакучими
а серце п'ятикутним
***
Ми живемо між двох —
минулого і майбутнього
***
Я бачу тебе
крізь цей попіл
крізь місяць
крізь Дніпро
крокуючий
у зеленій сорочці лісу
по м'якому піску пляжу
Скільки російської крові
в березах і кленах
котрі знову
світять там нагорі
АБОРИГЕНИ
Як із ними говорити
якщо в їхній мові не існує слова «я»
а тільки слово «ми»
якщо для позначення освітлених сонцем скель
у них існує чотириста шістнадцять слів
і приблизно сто слів
для позначення шорсткості мокрого каміння
якщо для понять «карати» і «вбивати»
існує одне дієслово?
***
Серед покійників
на дотик
я впізнаю́ своє обличчя
***
Дубровник
Міські ворота
На давній стіні будинку варти
прозорий скафандр телефону-автомата
а нижче
майже біля плит тисячолітньої дороги
bосса dе lа vеritа
місцеві «вуста правди»
Якийсь хлопець
викидаючи в трубку потоки веселих дурниць
машинально всовує у «вуста»
свою пританцьовуючу ногу
***
І листя моїх дерев
Перетворилось на землю
***
Гортанний звук
незрозумілого мовлення...
Як приємно пахне бензин
минаючого на південь автобуса!
***
Мертві
відсовують ногами
огорожі кладовищ
***
Книги
також важкі
як земля і залізо
***
А все ж таки знаете
якось легше —
і я під місяцем відкидаю тінь
***
У 1988 році
в день Перемоги
гроза звалила
три улюблених в'язи Андрія Тарковського
ледь не вбивши двох телят і телицю
вбивши в піщаний грунт на метр стовп огорожі
Старенька сусідка
незважаючи на свій похилий вік
перепиляла їх на дрова
ХРОНІКА
Вчора як завжди
чекав
пришестя Христа
***
Колодязі очей
з підземними річками сліз
***
Знову
м'яч сонця
введений у гру
Знову бігай
***
(За сценою чується сумовитий звук труби)
Я поет
Я створюю людям настрій
віддаючи їм
усе своє життя
Я розумію
приємно
щоб жива людина
нагадувала вам про мертві традиції
Я невільник цих традицій
я повинен був відмовитися від сім'ї
я не ходив на побачення з коханими
Не заважайте
йдіть зі сцени
(всі йдуть зі сцени)
Вивернути піджаки!
(все вивертають піджаки замість
підбивки — мундири)
***
Який-небудь маститий літератор
який-небудь Кирил Міхалич
зітре з полів
ледь помітний олівець моїх позначок
***
Живеш у раю
званому КНИГОЮ
Не хочеш їсти
не хворієш
не протираєш лікті на куртці
На дверях чорного ходу
знак копірайту
***
І знов
бажання заглянути в себе
в дірочку від кулі
***
Харків —
це місто в яке поїду
після смерті
***
Наш національний дух
наш Чайковський
сльози
що течуть
по внутрішній стінці судин
наш національний дух
співаючий хлорофіл
березового листя
ЦАРСЬКОСІЛЬСЬКИЙ ЛІЦЕЙ
У ставку плавають
білі лебеді колон
— Француз!
Гусари їдуть!
ЛЬВІВ
Як дощові черв'яки після дощу
з'являються
під час церковних свят
польські надписи
що залишилися на могилах
на вищерблених огорожах
на чавунних кришках стічних каналів
***
Тільки без рук!
Не треба
Я сам поголюся
Одягну вишиту сорочку
Вимкну світло
газ
віддам ключі сусідам
Перевірю чи немає в поштовій скриньці листів
Попрощаюся з кленом біля під'їзду
і ляжу
в коробку з-під шоколаду
***
Старість —
це така жердина
піднявшись на яку
можна спокійно розглядати
молоді обличчя
***
Шум прибою
вдаряє в підкірку
нагадуючи про потоп
***
До побачення люб'язний Володимире Івановичу!
Я вийшов за верхні межі ноосфери
Ні стріли ганьбителів
ні оплески прихильників
вже не досягають мене
